Разделы
Главная | Закон и право | Уголовное право | ОБМЕЖЕННЯ РІВНОСТІ ПРАВ ГРОМАДЯН ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРОЦЕСУАЛЬНИМ КОДЕКСОМ УКРАЇНИ

ОБМЕЖЕННЯ РІВНОСТІ ПРАВ ГРОМАДЯН ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРОЦЕСУАЛЬНИМ КОДЕКСОМ УКРАЇНИ

Размер шрифта: Decrease font Enlarge font

У статті досліджено проблеми, які виникли у частини громадян з набранням чинносі Кримінальним процесуальним кодексом України 20.11. 2012 року. Окремі положення цього нормативно-правового акта суперечать Конституції України, міжнародним договорам, які є частиною національного законодавства України. Автором вносяться пропозиції до цього нормативного акту для усунення цих суперечностей. Ключові слова: Конституція України, Кримінальний процесуальний кодекс України, рівні конституційні права і свободи, порушення прав, судове провадження, перехідні положення, оскарження судових рішень.

УДК 343.11

Лотоцький Михайло Васильович

К.ю.н., доц. кафедри кримінального права і процесу Івано-Франківького університету права імені Короля Данила Галицького

 

ОБМЕЖЕННЯ  РІВНОСТІ ПРАВ ГРОМАДЯН ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРОЦЕСУАЛЬНИМ КОДЕКСОМ УКРАЇНИ

У статті досліджено проблеми, які виникли у частини громадян з набранням чинносі Кримінальним процесуальним кодексом України 20.11. 2012 року. Окремі положення цього нормативно-правового акта суперечать Конституції України, міжнародним договорам, які є частиною національного законодавства України. Автором вносяться пропозиції до цього нормативного акту для усунення цих суперечностей.

Ключові слова: Конституція України, Кримінальний процесуальний кодекс України, рівні конституційні права і свободи, порушення прав, судове провадження, перехідні положення, оскарження судових рішень.

Постановка проблеми. Набрання чинносі Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК 2012 р.) порушило рівність конституційних прав і свобод громадян та рівність їх перед законом. Незважаючи на втрату чинності Криміннально-процесуальним кодексом України 1960 року (далі - КПК 1960 р.), за ним продовжується здійснюватися судове провадження для окремих категорій громадян.

Конституція України (ст.1) проголошує  Україну суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою [6, с. 1].

Відповідно, правовий статус особи в правовій  державі має базуватися, насамперед, на конституційному принципі рівності  правового статусу людини і громадянина. Реалізація конституційного принципу рівності не припускає дискримінацію особи за якими-небудь ознаками, гарантує рівні конституційні права і свободи та рівність перед законом. На даному  етапі державотворення відбуваються кардинальні перетворення в правовій системі держави, приймається велика кількість нормативно-правових актів та вносяться зміни до чинних актів законодавства. Нормотворча діяльність не повинна порушувати права та свободи людини і громадянина, не суперечити нормам Основного Закону та чинним в Україні міжнародним нормативно-правовим актам. Реалізація конституційного принципу рівності особи в законотворчій діяльності (в першу чергу - в кримінальному провадженні) повинна  стати  основою для подальшого законотворення у цій сфері.

Актуальність статті зумовлена недостатністю  теоретичних  наукових досліджень та практики застосування  КПК 2012 р.,  відсутністю на даний час практичних навичок впровадження такого нормативно-правового акта в систему судочинства України. Тому особливої уваги з боку юристів-практиків та науковців, які займаються теорією і практикою кримінального процесу, заслуговує Кримінальний процесуальний кодекс України, який був  прийнятий Верховною Радою України 13 квітня 2012 року і набрав чинності 20 листопада 2012 року.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемами наукової розробки конституційного принципу рівності та рівноправності людини і громадянина в Україні на даний час займаються українські учені, зокрема: О. Дашковська, В. Колісник, А. Колодій, С. Лисенков, А. Олійник, М. Орзіх, О. Петришин, В. Погорілко, І. Полховська,  П. Рабінович,  Ю.Тодика, М. Цвік та інші науковці.

Постановка завдання. Метою даної наукової статті є аналіз окремих положень чинного Кримінального процесуального кодексу України на предмет відповідності його Конституції України та міжнародним договорам, які є частиною національного законодавства України. На основі такого аналізу стане можливою розробка рекомендацій про скасування чи зміну положень КПК 2012 р., які суперечать чинному законодавству України.

Стаття 3 Конституції України визнає людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю. У свою чергу, утвердження прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Також Конституцією України, серед інших прав і свобод людини та громадянина, ст. 21 гарантує людям рівність у правах [6, с. 6]. Ст. 24 Основного Закону України вказує, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом [6, с. 7]. Також Конституцією України (ст. 58) передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної сили в часі, крім випадків коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність [6, с.15].

    Радник Президента України,  Керівник Головного управління з питань судоустрою Адміністрації Президента України А. Портнов в пояснювальній записці до КПК вказує, що Законодавство, яке регулює порядок здійснення кримінального судочинства, має забезпечувати не лише невідворотність кримінального покарання, а й гарантувати належне дотримання прав людини у кримінальному процесі, повагу до її особистості, ставлення до неї як до особи, вина якої у вчиненні злочину ще не доведена.

Відповідно наслідком прийняття вказаного законопроекту (КПК) стане формування системи кримінального судочинства України, в основу якої покладається реальне втілення принципів змагальності та рівності прав сторін кримінального провадження, повага до прав людини та поліпшення їх захисту, а також підвищення ефективності та оперативності кримінального провадження [11, с.2].

Ми підтримуємо думку науковців про те, що саме проголошення принципу рівності особи є передумовою створення правової держави. Але закріплення його на конституційному рівні є недостатнім. Необхідне його впровадження в діяльність держави та суспільства.

Політичні, економічні й соціальні реалії сьогодення значною мірою унеможливлюють втілення цього принципу. Така ситуація породжує напруження в суспільстві, провокує конфлікти між окремими соціальними групами й прошарками населення.

Принципи рівності громадян в правах зароджувалися в далекі часи. Так, юридична рівність римського громадянства була одним із ступенів формування юридичної рівності як принципу позитивного права, який і сьогодні виражається у тому, що «над ідеєю, що всі… особи мають однакові права тому, що в їхніх жилах тече однакова кров, – запанувала ідея, що вони мають однакові права тому, що вони живуть на одній і тій же території. Звідси залишився лише один крок до визнання принципу, що достатньо народитися в межах певної території, щоб володіти певними політичними і громадянськими правами» [5, с. 16].

Постулат рівності проголошувався у багатьох історичних документах різних часів - у політичних програмах, заявах, правових джерелах. У Загальній декларації прав людини і громадянина закріплено: "Всі люди народжуються та залишаються вільними і рівними в своїх правах" [3, с. 55].

  У ст. 7 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією 217-А (III)   Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, вказано, що всі люди  рівні  перед  законом і мають право,  без будь-якої різниці,  на рівний їх захист законом.  Усі люди  мають  право  на рівний  захист від якої б то не було дискримінації,  що порушує цю Декларацію,  і від якого  б  то  не  було  підбурювання  до  такої дискримінації [3].

В. Крилов також наголошує на тому, що поняття рівності все глибше проникає у суспільну свідомість і на сьогодні можна без перебільшення стверджувати, що держава визнається демократичною і є такою лише за умови визнання нею принципу рівності у відносинах між людьми і між народами й залучення необхідних зусиль для здійснення його на практиці [11, с. 13].

Як підкреслюють М. Баглай і Б. Габричідзе, «проголошення прав і свобод людини має сенс лише в тому разі, якщо держава гарантує рівність і рівноправність, тому в усіх конституціях розділи про права і свободи починаються із закріплення гарантій рівності й рівноправності» [2, с. 65].

На думку Л. В. Абраменка, О. В. Петришина, М. В. Цвік правова рівність тлумачиться в міжнародних документах про права людини у двох аспектах: як рівність від народження в гідності і правах та як рівність перед законом і судом [14, с. 163].

Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі наголошує (ч. 1 ст. 5 Кримінального кодексу України), що Закон   про   кримінальну  відповідальність,  що  скасовує злочинність діяння,  пом'якшує  кримінальну  відповідальність  або іншим  чином  поліпшує  становище особи,  має зворотну дію у часі, тобто поширюється  на  осіб,  які  вчинили  відповідні  діяння  до набрання  таким  законом [7, с. 2].

В Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Трояна Антона Павловича щодо офіційного тлумачення положень статті 24 Конституції України (справа про рівність сторін судового процесу) вказано, що стосовно рівності громадян у конституційних правах, свободах та перед законом у взаємозв’язку з положеннями ч. 1 ст. 55, п. 2 ч. 3 ст. 129 Основного Закону України щодо захисту судом прав і свобод людини і громадянина та рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом треба розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства, має гарантовані державою рівні права на захист прав і свобод у судовому порядку та на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку у судах усіх юрисдикцій, спеціалізацій та інстанцій (у тому числі й особа, яка засуджена і відбуває кримінальне покарання в установах виконання покарань) [13].

Міжнародні нормативно-правові акти, Конституція України  поряд з невід’ємними правами на життя на повагу до гідності закріплюють право рівністі усіх людей перед законом. Для реалізації цього права прийнято цілу низку законодавчих актів, положення яких повинні сприяти рівності прав громадян перед законом і  дотриманню цього принципу. На жаль прийняття законів чи інших нормативно-правових актів не завжди сприяє реалізації закріплених норм у Конституції України.

Підсумовуючи вищенаведене, можна констатувати, що будь - яка правова держава повинна забезпечити рівність прав і свобод не тільки для своїх громадян, а й іноземців та осіб без громадянства, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним її обов’язком.

Виклад основного матеріалу. Незважаючи на позитивні наслідки, прийняття та впровадження КПК 2012 р. («крок до євроінтеграції, декриміналізації суспільства, практичної реалізації принципу верховенства права, рівності сторін, розумності строків, зменшення кількості осіб, які знаходяться під вартою», та інше) треба відзначити, що він має ряд недоліків.

Всі сподівання осіб (їх захисників), справи яких розглядалися у кримінальному судовому провадженні чи надійшли до суду  до 20 листопада 2012 року, на позитивні зміни в кримінальному процесуальному законодавстві України, виявилися марними. Відповідно до перехідних положень КПК, розгляд справ цих категорій підсудних здійснюється відповідно до КПК 1960 р., який втратив чинність відповідно до п. 2 розділу Х «Прикінцевих положень», в якому зазначено, що з набранням чинності Кримінальним процесуальним кодексом України втрачає чинність  Кримінально-процесуальний кодекс України із наступними змінами [8]. Не узгоджується п. 2 «Прикінцевих положень» з положеннями п.п. 9, 11, 12, 15, 16 розділу ХІ «Перехідні положення».

Завданням кримінального провадження (ст. 2 КПК 2012 р.) є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду [8, с. 1].

У першому півріччі 2012 року на розгляді місцевих загальних судів перебувало 390,5 тис. кримінальних справ та матеріалів. Закінчено провадження у понад 94 тис. кримінальних справ від кількості справ, які перебували на розгляді [1, с. 2].

На жаль, немає статистичних даних,  скільки кримінальних справ знаходилося на розгляді у місцевих та апеляційних судах, Касаційному суді з розгляду цивільних та кримінальних справ, Верховному Суді України станом на 19 листопада 2012 року, але, враховуючи статистичні дані за перше півріччя 2012 року, - до 300 тисяч. До цих підсудних, відповідно до перехідних положень КПК 2012, судовий розгляд справ та їх оскарження здійснюється за КПК 1960 р.

Відповідно до п. 11 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК 2012 р. кримінальні справи, які надійшли до суду від прокурорів з обвинувальним висновком, постановою про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, постановою про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності до дня набрання чинності КПК (до 19 листопада 2012 року включно) розглядаються судами першої, апеляційної, касаційної інстанції та Верховним Судом України  в порядку та у строки, визначені КПК 1960 року, без будь-яких обмежень і винятків (стосовно складу суду, фіксування судового провадження тощо).

Впровадження КПК 2012 р. запровадило нові прогресивні  стандарти доказування. Так, докази, які зібрані на досудовому розслідуванні (наприклад свідчення дані внаслідок самообмови, тортур, тиску, інше), не будуть вважатися доказами для суду, якщо вони не будуть досліджені та підтверджені під час судового провадження.  Однак, п. 7 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК 2012 р. зовсім по іншому трактує це положення КПК 2012. Відповідно до цього положення, суд, розглядаючи кримінальну справу та вирішуючи питання про допустимість доказів, повинен їх розділити на дві частини - отримані до набрання чинності КПК 2012 р. та після набрання ним чинності. Після цього суд визначає допустимість доказів згідно з тим процесуальним законом, відповідно до якого вони були отримані.

Чисельність «мешканців» СІЗО склала на 01.07.2012 р. 33 167 осіб (статистичних даних станом на 19.11.2012 р. немає) [9].

Однак положення  нового Кримінального процесуального кодексу не можуть застосовуватися до підсудних, які знаходилися під вартою станом на 19.11.2012 р. 

Запобіжні заходи, що були обрані до 19 листопада 2012 р. включно, продовжують свою дію до моменту їх припинення. Якщо до підсудного було застосовано запобіжний захід відповідно до КПК 1960 р. то п. 9 «Перехідних положень» КПК 2012 р. не дозволяє застосувати чи змінювати запобіжні заходи відповідно до КПК 2012 р. Клопотання про зміну запобіжного заходу розглядається судом за КПК 1960 р. До цієї категорії підсудних не може застосовуватися такий запобіжний захід, як домашній арешт. Якщо надійшло клопотання від зазначених вище осіб про застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту, розгляду справи судом присяжних, затвердження угоди про примирення чи визнання вини місцеві, апеляційні та касаційний суди повинні відмовити в їх задоволені.

Апеляційні чи касаційні скарги на кримінальні справи, які надійшли до суду першої інстанції до 19 листопада 2012 року включно або розгляд яких в суді на цей час продовжувався, або були розглянуті судом першої чи апеляційної інстанції, подаються та розглядаються відповідно до КПК 1960.

Про перегляд судових рішень у кримінальних справах Верховним Судом України, які до набуття чинності КПК 2012 р. були розглянуті судом першої, апеляційної інстанції, або розгляд яких в суді продовжується а також перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами, подані відповідним прокурорам до 19 листопада 2012 року включно, розглядаються, подаються ними до суду та розглядаються судом за правилами, передбаченими КПК 1960 р.

Аналізуючи розділ IV «Судове провадження у першій інстанції» та розділ V «Сурове провадження з перегляду судових рішень» КПК 2012 р.  варто констатувати факт відсутності положення про повернення судом кримінальних справ прокурору на додаткове розслідування. Однак, п. 12 р. ХІ «Перехідних положеннь» вказує, що суди першої, апеляційної чи касаційної інстанції можуть постановляти рішення про її повернення прокурору для проведення додаткового розслідування. Після проведення додаткового (повторного) розслідування такі справи направляються до суду та розглядаються ним відповідно до КПК 2012 р.

Всі кримінальні справи, які надійшли до судів 20.11.2012 р. (включно) і пізніше з постановою про звільнення від кримінальної відповідальності, обвинувальним висновком, постановою про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру розглядаються судом першої інстанції відповідно до КПК 2012 р. Судове провадження з перегляду судових рішень цих справ судами апеляційної, касаційної інстанції та Верховним Судом України здійснюється згідно з положеннями КПК 2012 р.

Підсумовуючи вищесказане, слід зауважити, що судове провадження відповідно до п.п. 7, 8, 9, 11, 12, 15, 16 розділу ХІ «Перехідних положень»:

-                      порушує ст. ст. 21, 24, 58 Конституції України;

-                     порушує принципи, закріплені в КПК 2012 р.: верховенство права (ст. 8); рівності перед законом і судом (ст. 10); доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень (ст. 21); безпосередність дослідження показань, речей і документів (ст. 23); розумні строки  (ст. 28);

-                     не може бути застосовано п. 4 ст. 28 КПК 2012 р. (Кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою, неповнолітньої особи має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово);

-                     не дозволяє застосовувати заходи забезпечення кримінального провадження відповідно до КПК 2012 р. (розділ ІІ КПК 2012 р.);

-                     не може застосовуватися кримінальне провадження на підставі угод (глава 35 КПК 2012 р.);

-                     кримінальні справи не можуть розглядатися судом присяжних (п. 3 ст. 31 КПК 2012 р.) ;

-                     передбачено направлення кримінальної справи прокурору на додаткове розслідування (п. 12 розділу XІ «Перехідні положення» КПК 2012 р.);

-                     не дозволяється стороні захисту збирати докази (пд. 8 п. 1 ст. 42);

-                     розгляд справ у всіх судових інстанціях проводиться не чинним КПК 1960 (п. 2 розділу Х «Прикінцеві положення»)

Таким чином, судове провадження, яке застосовується до окремих осіб відповідно КПК 1960 р. (включаючи неповнолітніх), не дає можливості в повній мірі використовувати переваги чинного КПК 2012 р. та порушує права громадян, гарантовані Конституцією  та законами України.

Висновки. На даний час можна констатувати, що  набрання чинності КПК 2012 р. є значним кроком на шляху до європейської інтеграції України, декриміналізації та демократизації суспільства, впровадження та практичної реалізації принципу верховенства права, захисту основних прав і свобод громадян, гарантованих Конституцією України, чинними законами України та міжнародно-правовими актами. Однак, даний нормативно-правовий акт є недосконалим і потребує вдосконалення. На нашу думку, суттєвим його недоліком є судове провадження відповідно до  п.п. 7, 8, 9, 11, 12, 15, 16 розділу ХІ «Перехідних положень». Виключення цих пунктів з КПК 2012 р. дасть змогу здійснювати правосуддя на засадах рівності громадян перед законом і судом.

Список використаних джерел

1.                 Аналіз даних судової статистики щодо розгляду справ і матеріалів місцевими загальними судами, апеляційними судами областей, міст Києва та Севастополя, Апеляційним судом Автономної Республіки Крим у I півріччі 2012 року. [Електронний ресурс] – Режим досту


Автор материала: Михайло Лотоцький
Теги
Теги для этой статьи отсутствуют
Оцените статью
0